_Добавить публикацию в закладкиДержавне агентство лісових ресурсів (Держлісагентство, ДАЛР) є одним із найбільш злісних порушників Закону України «Про доступ до публічної інформації». «Активні Громадяни» (АГ), наприклад, двічі зверталися до ДАЛР з вимогою надати публічну інформацію щодо користування цим відомством та його підрозділами системою Prozorro. Як показує економічний аналіз, користування такою системою дозволяє державним лісо підприємствам (держлісгоспам) економити суттєві кошти. Про це ми писали у статті «Державні лісгоспи вирішили ігнорувати систему Prozorro і не економити державі мільйони гривень».
Але лісове відомство не надало нашому ЗМІ відповіді. Так само воно вчинило після того, як «Активні Громадяни» направили на Шота Руставелі (вулиця у Києві, на якій розташована штаб-квартира ДАЛР, у лісівничих колах так і кажуть «на Шота») повторний запит з того ж питання.
Вичекавши належні за законом 5 робочих днів, які даються чиновникам Законом на відповідь на запити про надання публічної інформації і навіть перечекавши ще кілька додаткових тижнів, а також зважаючи на злісне ігнорування Закону про доступ до публічної інформації, «Активні Громадяни» звернулися зі скаргою на ігнорування наших громадянських прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Уповноважений). У своїй роботі над скаргою ми використали шаблон Заяви до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який розміщений на нашому сайті за посиланням.
Днями ми отримали повідомлення про те, що наша скарга прийнята до розгляду і що наразі Уповноважений направив до ДАЛРу запит з вимогою роз'яснити позицію лісового відомства по ненаданню відповіді на запити ЗМІ.
Мені особисто не вперше доводиться стикатися з відверто хамською поведінкою чиновників у питанні надання, а точніше – ненадання публічної інформації. Лісове відомство останні років 15 піддається жорсткій критиці з боку як ЗМІ, НУО та фахівців, так і пересічних громадян. Чомусь на Шота вирішили, що кращим захистом від критики буде не перебудова роботи, не якісний захист лісів, не відкрите спілкування з людьми, а – повне ігнорування критики та опонентів.
Так, восени 2017 року я намагався отримати інформацію, яка стосувалася методик боротьби з всиханням соснових лісів і шукав відповідь на питання: чи можна їх урятувати тотальними рубками? Два слова про усихання: якщо шпилькове (хвойне) дерево втрачає притаманний його кроні зелений колір, то це або модрина (вона, як і листяні дерева, готуючись до зими, скидає голки), або — хворий організм, який помирає.
Стан соснових лісів погіршився останнім часом у багатьох областях країни. За даними Державного агентства лісових ресурсів, площа осередків усихання перевищила 142 тисячі гектарів. Охоплюють вони переважно Полісся, але є також у лісостепу, зокрема у Хмельницькій і Черкаській областях. На думку фахівців ДАЛР головна причина всихання сосняків — короїди, себто комахи, які харчуються різними частинами кори дерев. Найкращим методом боротьби з короїдами керівники Держлісагентства вважають тотальні рубки «хворих» дерев. Бажаючих почути про обгрунтування такої думки і такого метода, очільники лісової галузі посилали і посилають — читати методологічні розробки Поліського філіалу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації
Чи справді рубання — єдиний вихід? Чи справді тільки «хірургія»? Що ж про це пишуть оті от «методологічні розробки Поліського філіалу». Зайшов я тоді на сайт Держлісагентства — там розробок немає (не вдалося знайти їх там і зараз). На сайті самого філіалу — теж. На інших також нема! Тоді відповідно до «Закону про доступ до публічної інформації» написав відповідний запит. Чекаю належні за законом п'ять днів і… тиша. Чекаю ще — з тим самим результатом. Телефоную в Держлісагентство. У слухавці чую: «А ми вашого запиту не отримували. Бо у нас не працює електронна пошта»… Отакої! У державному агентстві тижнями (а може, й місяцями — колеги з інших видань та з неурядових організацій на той момент вже неодноразово скаржилися на ігнорування Держлісагентством запитів) не працює електронна пошта, на яку мають надходити запити від громадян, зокрема й журналістів.
Тоді я надіслав цей самий запит факсом, передзвонив відповідальній особі, щоб переконатись, що хоч цей вид зв'язку спрацював. І тільки тоді відповідь надійшла. Проте, користі з неї було небагато. По суті, директор Поліської філії Віктор Шевчук відмовився надати інформацію, посилаючись на те, що це інтелектуальна власність інституту і замовників розробки — державних лісопідприємств (!).
Аналогічна історія вийшла рік тому з моїм запитом щодо результатів боротьби з браконьєрством. За охорону мисливської фауни відповідає саме ДАЛР. Я навесні 2018 року поцікавився, скільки ж браконьєрів лісова охорона упіймала і якого покарання для них домоглася. ДАЛР не захотів надати публічну інформацію про свої успіхи у боротьбі з «мисливськими» браконьєрами. Тільки завдяки народному депутату Остапу Єднаку таки вдалося витрусити з ДАЛР деякі дані (на запити народних депутатів таки ще у Держлісагентстві зважають). Хоча на частину питань (скільки протоколів на мисливських браконьєрів склала поліція, наприклад) усе одно не відповіли, зазначивши, що «інформація знаходиться поза межами нашої компетенції».
Дані, прислані у відповідь на запит Єднака показали, зокрема, що формальний показник – кількість складених на браконьєрів протоколів – значно зменшився за останні десять років. Тому, гадаю, і не хотіли лісові генерали (це так за форму і пишні шеврони прозивають у народі керівників лісової галузі) надавати такі дані.
Я розумію, що рівень порушень законодавства вимірюється не кількістю протоколів, і що, взагалі, міряти треба у інший спосіб – не скільки упіймали, а скільки порушень не допустили, попередили (тільки як це порахувати). Але ж надати інформацію на запит – лісівники мусили, це вимога Закону.
На подібні вибрики Держлісагентства щодо запитів на публічну інформацію скаржилися і мої колеги. Наприклад, львівська журналістка Єлизавети Чип, яка багато пише на лісову тематику. А кореспондентка «Голосу Карпат» Олена Мудра була якось шокована відповіддю Великобичківського лісгоспу Рахівського району Закарпатської області. Олена надіслала свій запит електронною поштою і просила надати лісорубний квиток та план-схему ділянки, відведеної у рубку у 2015-2017 рр Кобилецько-Полянським лісництвом. Лісгосп відповів, що з метою уникнення зловживань «сторонніми особами, які могли би скористатися електронною поштою підприємства, та з метою уникнення шахрайських дій цими особами запит потрібно надіслати повторно у письмовій формі». Та ще й вимагав додати до запиту посвідчення журналіста!
Хоча закон дозволяє робити запити у електронній формі – головне, щоб були вказані дата відправлення, ПІБ запитувача його підпис, адреса, на яку має надійти відповідь, та чітко сформульовані питання щодо потрібної запитувачу інформації.
Отже, як бачимо на цих прикладах минулих років та на свіжому прикладі спілкування з Держлісагентством «Активних Громадян», уся система ДАЛРу була і залишається однією з найзакритіших в Україні. Сподіваюсь, Уповноважений з прав людини пояснить лісовим генералам, що вони неправі.
