Шкода від корупції для України вимірюється навіть не мільярдами, а десятками і сотнями мільярдів гривень. Від неї страждає вся країна, адже корупція є тим гальмом, яке не дозволяє економіці країни розвиватися швидко
Українська антикорупційна реформа підходить до точки неповернення: вже дуже скоро законопроект про Вищий антикорупційний суд мають розглядати в залі Верховної Ради у другому читанні. Після створення органів із розслідування та протидії корупції, таких як НАБУ і НАЗК, створення антикорупційного суду є останнім гвинтиком у системі, що має забезпечити повний цикл відповідальності за корупцію.
На превеликий жаль, з самого початку було зрозуміло, що дане доленосне для України рішення не буде прийнятим без опору. Теперішні корупціонери будуть докладати максимум зусиль, щоб Україна не прийняла закон про Вищий антикорупційний суд і, відповідно, щоб він не почав свою діяльність як повноцінний незалежний судовий орган. Їх сподівання і мотивації зрозумілі: для них це питання, по-перше, виживання і збереження статків, які вони накопичили в злочинний спосіб, і, по-друге, подальшого збагачення через продовження усіх існуючих корупційних схем.
Однак насправді, попри всю впливовість супротивників ідеї антикорупційного суду, відмова від його створення матиме далекосяжні наслідки. Причому не тільки для таких абстрактних для вітчизняних топ-корупціонерів державних інтересів, але й для них самих.
Фінансовий батіг антикорупції
Окрім політичної стагнації, яку обіцяє неприйняття цього закону, існують також абсолютно конкретні фінансові ризики, пов’язані з таким рішенням.
Тільки цього року Україна має повернути 6 млрд дол. З них 3 млрд – гроші МВФ та іншої макрофінансової підтримки. А всього до 2021 року наша держава повинна погасити боргів на суму в 20 млрд дол. Очевидно, що без зовнішніх запозичень цього здійснити не вдасться.
Але МВФ гроші просто так не дає, для цього потрібно виконувати певні вимоги. Зокрема, офіційний представник МВФ Джеррі Райс на своєму прес-брифінгу 17 травня заявив: «Необхідний прогрес із низки питань, щоб ми могли завершити четвертий перегляд (програми співпраці)). Це стосується і енергетичного сектора, і фіскальної політики, і ухвалення закону, який дозволить заснувати сильний і незалежний Антикорупційний суд. Останнє є критично важливим».
Логіка МВФ насправді дуже проста. Корупційні схеми призводили до неефективного функціонування економіки України та зростання дефіциту держбюджету, і саме для вирішення цих проблем українська влада пізніше бере кредити. Саме тому вимоги кредиторів мають передбачати речі, що дозволять унеможливити первісну причину запозичень, а саме неефективне функціонування економіки. І у сфері протидії корупції створення антикорупційного суду якраз і розглядається як механізм вирішення цієї проблеми. Однак це порушує звичний стан речей для вітчизняної клептократії, яка звикла балансувати на хиткому містку між загрозою неповернення міжнародних кредитів з відповідним банкрутством країни і своїми шкурними інтересами.
Виглядає на те, що для теперішньої влади інстинкт страху незалежного антикорупційного суду може переважити логічність міркувань, і вона уникненням створення цієї інституції тим самим відмовиться і від фінансової допомоги МВФ. Однак це матиме значні наслідки для всієї країни.
Якщо програма співпраці з МВФ не буде продовжена, це негативно вплине на наш кредиторський імідж, адже тоді в очах міжнародного суспільства ми станемо країною, що буде перебувати на межі дефолту. Співпраця з іншими міжнародними структурами, такими як Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), теж виявиться неможливою.
В такому випадку існуватиме два альтернативні шляхи погашення боргів. Перший з них полягатиме у їх банальну погашенні коштом золотовалютних резервів країни. Але в такому випадку це призведе до девальвації гривні і до остаточного випарування чиїхось і без того невисоких рейтингів.
Інша можливість — вихід на зовнішні ринки міжнародних запозичень. Цей варіант для теперішніх владних еліт може бути більш привабливим, адже він може втримати інфляцію. Однак все одно подібні дії перекладатимуть фінансовий тягар на пересічних громадян, тільки робитимуть це у більш непрямий спосіб.
Річ в тім, що зараз оцінки ризиків запозичень Україні становлять 8%. У випадку розриву стосунків з МВФ буде дуже малоймовірно, що хтось позичатиме нам кошти із відсотковою ставкою, меншою за 10%. А віддавати цю різницю доведеться якраз усім нам із наших кишень, сплачуючи податки, що йтимуть, до прикладу, не на удосконалення соціальної сфери, а на виплату боргів. Таким чином, кожен українець буде фінансувати всі ці витрати, пов’язані з неприйняттям закону про Вищий антикорупційний суд.
Закриття офшорних вікон
Якщо корупціонери думають, що вони своїм через саботажем зможуть заблокувати реформу антикорупційного суду, вони дуже сильно помиляються. Корупція не має сенсу, якщо здобутою рентою неможливо скористатись. А якраз одним із найяскравіших трендів розвитку фінансового сектору останнього десятиріччя став перехід до створення реальних інструментів із уникненням від сплати податків чи повноцінним відмиванням грошей у офшорах. Якщо цвіт вітчизняної клептократії не судитиме антикорупційний суд, то вони можуть з легкістю потрапити на лаву підсудних в будь-якій іншій національній судовій юрисдикції в залежності від того, де вони зберігатимуть власні нечесно нажиті статки.
Все почалось із прийняттям в 2010 році США закону про обмін податковою інформацією із податковими юрисдикціями інших країн (FACTA). Реалізація закону була підкріплена відповідною кількістю двосторонніх договорів. Однією з перших його підписала Швейцарія, і з середини 2014 року нові правила обміну інформацією набули в ній чинності. Згідно з Global Wealth Report 2017, Швейцарія є світовим лідером серед держав по розміщеному в ній офшорному капіталу (2,4 трл дол.), і перехід подібної країни із трепетним піклуванням про банківську таємницю до нового режиму глобальної прозорості є показовою ілюстрацією того, що доба офшорів вже дуже скоро може завершитись.
В 2013 році Організація економічного співробітництва і розвитку запустила проект BEPS (Base erosion and ProfitShifting). Він містить 15 ключових заходів, що встановлюють нові правила звітності для компаній та фінансово-промислових груп, а також інтенсифікують співпрацю різних національних податкових юрисдикцій щодо обміну інформацією про своїх платників податків. Це створює можливості розглядати павутину розгалужених дочірніх компаній буквально під лупою. Станом на початок 2018 року, 110 країн приєднались до плану дій з виконання BEPS.
Україна теж змушена розпочати подібні зміни, приєднавшись із початку 2017 року до Програми розширеного співробітництва в рамках ОЕСР і підписавши минулого року двосторонній договір із США про обмін податковою інформацією. Однак ціну слова вітчизняних політичних еліт така, що в лютому цього року ОЕСР була змушена написати листа президентові листа щодо затримок з боку України у виконанні своїх зобов’язань.
«Пряник» виконання подібних заходів у вигляді кращих можливостей для відловлювання корупціонерів для вітчизняних владних еліт є дуже сумнівним, але батіг надзвичайно реальний — ЄС минулого року вже оприлюднив свій «чорний список офшорів», і якщо ми «відзначимось» своєю «толерантністю» до непрозорості та сприяння відмиванню грошей, то теж туди потрапимо.
Саме тому, для когось настав вже час прокинутись і зрозуміти, що в сучасному світі приховати накрадені статки неможливо. Навіть якщо в Україні відбудеться затримка зі створенням повноцінного антикорупційного суду, зберігати гроші на рахунках іноземних банків у топ-корупціонерів не вийде. Тоді єдиним можливим способом втримати здобич для них буде вантажити свої мільярди доларів на камази і везти їх протоптаною Януковичем доріжкою в Росію, адже тільки там знаходитимуться банки, що зможуть і захочуть переховуватиці гроші.
Політичне самогубство
Блокування закону про антикорупційний суд – це не більше, ніж конвульсія вітчизняної клептократичної гідри. Люди, що цю гідру уособлюють, за будь-яких обставин не зможуть уникнути проблем, адже глобальні тренди розвитку фінансової сфери від них аж ніяк не залежать. Але те, на що вони своїм конкретним рішенням можуть вплинути – це порятунок країни від загрози наближення дефолту та уникнення народного гніву через потенційну інфляцію напередодні президентських і парламентських виборів.
Чи готові нинішні владні еліти піддатись своєму панічному страху наближення справедливого правосуддя до такої межі, щоб лише пришвидшити власний політичний крах? Вже дуже скоро ми це побачимо.
Источник: nv.ua
