«Євроінтеграція в головах»

FavoriteLoadingзакладки →

Три роки тому українці розпочали мирний мітинг після призупинення тодішньою владою процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Так розпочався Євромайдан. А через дев’ять днів, після силового розгону студентів, на вулиці вийшли сотні тисяч обурених українців. Так Євромайдан переріс у Революцію гідності.

Нині, напевно, кожному, хто у більшій чи меншій мірі брав участь у тих подіях, хочеться трохи поностальгувати. Переглянути фотографії, які увіковічили насправді історичні миттєвості, погортати тодішні записи в нотатнику… «Про Євромайдан писатимуть в підручниках історії, і саме від нас залежить, чим усе це завершиться. Колись наші діти попросять розповісти про ці часи: і питання в тому, чи кожному з нас буде що їм відповісти. Від дев’ятнадцятирічного хлопця це прозвучить дещо пафосно, проте я насправді усвідомлюю, що зараз ми творимо світле майбутнє, у першу чергу, не для себе, а для своїх дітей. Хочеться, щоб вони народилися та виросли в демократичній європейській країні», – читаю власні ж рядки про часи «у самому серці Києва, за барикадами, де відчуваєш себе захищеним від несправедливості, яка панує в державі».

Минуло три роки. Переконуєшся в тому, що «саме від нас залежить, чим усе це завершиться». Процеси, які зародилися під час Революції гідності, відбуваються сьогодні, і триватимуть завтра, через рік і навіть десятиліття потому. Українці боролися і продовжують боротися за цінності, мудро виокремивши два фундаментальні поняття – Гідність і Свобода.

Водночас ці три роки довели, що українці вміють мобілізуватися у критичний момент, але досі не навчилися користатися плодами революції. Зовсім не на такий розвиток подій ми чекали. І ці рядки не лише про те, що революції починають ідеалісти, роблять романтики, а використовують  негідники. Розчаровує українська не так політична та економічна, як ментальна євроінтеграція.

DOSSIER →   В Украине начали строительство евроколеи от Ужгорода до границы с ЕС

Так, угода про Асоціацію з ЄС досі повною мірою не вступила в силу, а про безвізовий режим тактовно краще промовчимо. Передовсім, це наслідок занадто кволого процесу реформування держави. Хто його гальмує? Влада, яка погоджується на зміни лише внаслідок тиску ЄС, США та МВФ. Саме наші міжнародні партнери та донори –  головні каталізатори реформ. А хотілося б, щоб провідним рушієм змін у державі сьогодні можна було назвати громадянське суспільство. Натомість після завершення Євромайдану українці знову згадали про те, що «моя хата скраю». Не всі. Чимало справді змінило своє світобачення, не забувши про принципи гідності та свободи, за які віддали життя їхні співвітчизники. Однак необхідної критичної маси поки що немає. І це засмучує. Так, українське громадянське суспільство значно випереджає в плані зрілості свою політичну еліту. Втім загалом процес євроінтеграції в головах українців дещо розчаровує.

Усі зміни і реформи необхідно починати з себе. Кожен українець повинен зрозуміти, що йому треба змінитися: не давати хабарі, сумлінно виконувати роботу, жити за принципами чесності та довіри. У цьому і полягає головний ментальний міст на шляху до Європи. Якщо люди його перейдуть, то це, безумовно, допоможе й реформам.

Про Революції гідності красиво писатимуть в підручниках. Однак нині ми не маємо права зіпсувати наступні розділи своєї історії.

Источник: day.kyiv.ua